Тема. Форма черепа, основні кістки та відступи.

 

Череп людини складається з 23 кісток. Усі вони, крім нижньощелепної і під'язикової, міцно з'єднані швами. Обсяг мозкового черепа — близько 1500 см³. Верхня його частина утворює коробку, а нижня — основу черепа. Зсередини в основі містяться три парні поглиблення (передня, середня і задня ямки), де розташовані (відповідно) лобові і скроневі частки і мозочок. Через численні канали й отвори основи проходять нерви і кровоносні судини, а через великий потиличний отвір порожнина черепа зв'язується зі спинномозковим каналом. Лицевий череп утворює кістковий скелет верхніх відділів органів дихання (ніс) і травлення (рот, горлянка), у ньому розташовані органи слуху, зору, нюхова частина носа. Сукупність кісток лицьового черепа визначає форму обличчя. Середня окружність черепа людини 52—64 см, довжина 15—18 см, ширина 12—15 см.

 

У процесі росту форма черепа підлягає змінам. При народженні кістки розвинуті не цілком, а між ними є сполучні перетинки. В ранньому дитинстві мозковий череп має значно більший обсяг у порівнянні з лицевим. З віком ці відмінності згладжуються, відбувається поступове окостеніння швів. У старечому віці відзначається зменшення розмірів нижніх частини обличчя (при атрофії нижньої щелепи). Вивчення варіацій розмірів і форми черепа і складових його кісток має велике значення в антропології. При антропологічних дослідженнях визначають нормальну статеву і вікову мінливість черепа в різних групах сучасного населення, зв'язки цієї мінливості з типами статури, гормональним станом, соціальними і природними умовами життя, спадковістю і т.п. У чоловіків череп дещо більший, його кістки масивні, сильніше розвинутий кістковий рельєф (надбрів'я, лінії прикріплення м'язів на скроневій і потиличній кістках, на нижній щелепі). З віком міняються співвідношення мозкового і лицевого відділів, заростають шви, відбувається зміна зубів і т.д. У процесі антропогенезу череп поступово втрачає «мавпячі» риси і здобуває будову, властиву сучасній людині: мозковий відділ починає переважати над лицевим, підвищується черепна коробка, її лобовий відділ стає ширшим і вищим, що обумовлено збільшенням лобової і тім'яно-скроневої областей мозку.

 

Мозковий череп у людини більший від лицевого. Основу мозкового черепа утворюють такі кістки: ґратчаста, клиноподібна, пірамідка скроневої кістки і тіло потиличної. Бокові частини черепа утворені скроневими кістками, великими крилами клиноподібої кістки. Покрівлю черепа становлять потилична, тім'яна і лобова кістки. Череп — вмістилище для головного мозку, органів чуття. Тут починаються дихальні і травні шляхи.

 

Лицевий череп має 6 парних і 3 непарних кістки. Парні кістки: верхньощелепна, вилична, носова, сльозова, кістка піднебінна, нижня носова раковина. У верхньощелепній кістці є гайморова порожнина, запалення слизової якої називається гайморитом. Непарні кістки: нижньощелепна, леміш і під'язикова. Нижньощелепна кістка має тіло і дві гілки, які закінчуються суглобовим і вінцевим відростками. Леміш знаходиться в носовій порожнині і ділить її на дві половини. Під'язикова кістка знаходиться в області шиї. До неї підвішується гортань.

 

Лицевий череп має такі ямки: орбітальну, носову, ротову, скроневу і підскроневу.

 

Орбітальна ямка утворена лобовою кісткою, крилами клиноподібної, паперовою пластинкою ґратчастої кістки і сльозовою. З мозковим черепом вона сполучається зоровим отвором і орбітальною щілиною В орбітальній ямці знаходиться орган зору.

 

Носова ямка поділена лемешем і вертикальною пластинкою ґратчастої кістки на дві половини, кожна з яких трьома носовими раковинами поділена на носові ходи: верхній — нюховий, середній І нижній-дихальні.

 

Ротова ямка зверху обмежена твердим піднебінням, яке утворене верхньощелепною і піднебінною кістками.

 

 

 

 

 

 Сполучення між кістками черепа

 

На черепі є лише один суглоб — скронево-нижньощелепний (еліпсоподібної форми), який забезпечує рухи нижньої щелепи під час жування і розмови. Всі інші кістки сполучені неперервно — швами. Шви зубчасті, лускаті і плоскі. Зубчастих є три: вінцевий (між лобовою і тім'яними кістками), сагітальний між тім'яними кістками і лямбдоподібний (між тім'яними і потиличною кістками); лускатим швом сполучається луска скроневої кістки з тім'яною. Всі інші шви — плоскі.

 

Між швами є сполучна тканина (синдесмозне сполучення), за рахунок якої йде ріст кісток черепа. У дитячому черепі більше сполучної тканини, ніж у дорослих. Вона утворює тім'ячка: переднє (лобове), заднє (потиличне) і два бічних. Найбільшим є переднє тім'ячко. Воно заростає на другому році життя.

 

 

М’язи – органи тіла людини, що складаються з м’язової тканини, здатної скорочуватися під впливом нервових імпульсів. М’язи, як активна частина опорно-рухової системи виконують функцію руху. Вони здійснюють рухи очей, дихання, ковтання, забезпечують міміку й утворення звуків. М’язи разом із скелетом надають форму тілу, утримують його в рівновазі і переміщують у просторі. Кожен м’яз складається із м’язових пучків, покритих сполучнотканинною оболонкою. Між м’язовими пучками розташовані кровоносні судини і нерви.

 

У кожному м’язі розрізняють частину, що скорочується (зове тіло) і частину, що не скорочується (сухожилля), за допомогою якого м’язи прикріпляються до кісток. Сухожилля мають велику міцність. Скелетні м’язи обома кінцями кріпляться до кістки.

 

На шиї 7 шийних хребців, які з’єднуються між собою міжхребетними дисками і зв’язками. В передньому відділі шиї розміщені великі судини, нерви, щитоподібна залоза, в задньому – знаходяться  в основному великі і доволі сильні м’язи.

 

Підшкірний м’яз шиї знаходиться на передній поверхні шиї. Її м’язові пучки починаються в зоні грудної клітки на рівні другого ребра, піднімаються вверх і медіально кріпляться до краю нижньої щелепи і фасції власне жувального м’язу і біля вушної слинної залози. М’яз відтягує шкіру шиї (запобігає від здавлювання поверхневу вену шиї), а також кутик рота донизу.

 

Грудинно-ключично-сосцевидний м’яз починається двома ніжками від грудини і ключиці і кріпиться до сосцевидного відростка скроневої кістки. При односторонньому скороченні  цього м’язу відбувається нахил голови в ту ж сторону з одночасним поворотом обличчя в протилежну сторону. При двохсторонньому скороченні м’язи утримують голову у вертикальному положенні.

 

Трапецієвидний з – найбільший м’яз спини. Він починається на шиї від верхньої лінії, від зовнішнього потиличного виступу, остистих відростків шийних і грудних хребців і кріпляться до ключиці, плечовому відростку і гребню лопатки. Трапецієвидний м’яз забезпечує рух лопатки. Якщо лопатки зафіксовані, то при його двохсторонньому скороченні голова відхиляється назад.

 

На обличчі існує дві категорії м’язів абсолютно різні з анатомічної і функціональної точок зору: жувальні і мімічні. Перша категорія включає м’язи з фіксованими кріпленнями до кісток черепа і з мобільним кріпленням до нижньої щелепи. Таким чином вони служать для жування. Друга категорія включає м’язи, що кріпляться до шкіри, чи власне мімічну мускулатуру. Функціональні відмінності діють тільки частково, так як жувальні м’язи приймають участь у виразі деяких психічних станів (наприклад при гніві, коли зуби сильно стискаються), а мімічні м’язи в свою чергу приймають участь  у ряді рефлексів, що не мають у собі ніякого виразу (наприклад, реакція кругового м’яза ока на світло чи схоплювання їжі за допомогою колового м’язу рота).

Мал. Мімічні м'язи 1.М'яз, що опускає кут рота 2.Поперечний м'яз підборід­дя 3.М'яз сміху 4-5.Виличний м'яз 6-7.М'яз, що піднімає верхню губу 8.М'яз, що опускає нижню гу­бу 9.М'яз, що піднімає кут рота 10.Щічний м'яз 11. Підборідний м'яз 12. Жувальний м'яз 13.Підшкірний м'яз (шиї)

З анатомічної точки зору дві категорії м’язів абсолютно різні. Жувальні подібні до інших скелетних м’язів. Вони прикріплюються до кісток, де прикладається енергія, що з’являється при скороченні; їх мускульні тіла точно індивідуалізовані, покриті фасціями і приймають участь у створенні зовнішніх форм об’ємом свого мускульного тіла.

Мімічні м’язи мають абсолютно інші анатомічні особливості, створюючи частину мускульного шару, який гарно розвинутий майже по всій довжині. Їх кріплення знаходиться на глибинній стороні шкіри, яку вони приводять до руху. М’язові тіла невеликих розмірів більш-менш індивідуалізовані. Мімічні м’язи позбавлені фасцій і складаються з мускульних пучків з неточними межами, іноді преривистими. Вони збільшують товщину шкіри, з якою  тісно пов’язані. Участь мімічних м’язів в зміні зовнішніх форм непряме; їх скорочення викликає деформацію чи зміщеня природніх отворів обличчя, навколо яких групуються і складки шкіри, що знаходяться зазвичай перпендикулярно до напрямку скороченя м’язів. Тонус мімічної мускулатури і рівновага, установлюються групами, що діють в протилежних напрямках, забезпечують нормальну форму отворів обличчя і тругор шкіри, еластичність якої служить сприятливим фактором для повернення її у вихідне положення після руху.

З жувальних м’язів для пластики обличчя важливі скроневий і жувальний м’яз.

 

 

 

 

 

Епідерміс – найтонший шар шкіри. Являє собою багатошаровий плоский епітелій, який поступово кератинізується. В ньому є 5 шарів: роговий, блискучий, зернистий, шипуватий, базальний (рисунок1). Найглибший шар – базальний, розташовується на базальній мембрані і межує з верхньою сіткою судин дерми. Клітини базального шару в своїй більшості – кератиноцити. В ньому активно відбувається процес ділення і метаболізму. Окрім кератиноцитів в епідермісі в меншій кількості існують і інші клітини: меланоцити (пігментоутворюючі)  та клітини Лангерганса (клітини імунної системи). Над базальним шаром розташовується ряд шипуватих епідермоцитів, який складається з 3-8 рядів клітин з цитоплазматичними виростами, які в свою чергу забезпечують створення сітки каналів, по яких циркулює міжклітинна рідина. Як і в базальному тут розміщуються імунні клітини, які відповідають за першу імунну реакцію шкіри. Наступним шаром є зернистий, який складається з 1-3 рядів клітин, а на підошвах і долонях він представлений 3-4 рядами. При цьому клітини мають неоднорідну форму: біля поверхні шкіри вони набувають ромбовидну ущільнену форму, а прилягаючі до шипуватого шару мають циліндричну і кубічну форму. В цитоплазмі клітин утворюються зерна, тому й вони мають таку назву. Блискучий шар гарно візуалізується в місцях його великого накопичення  - на долонях і підошвах. На інших ділянках він ледь помітний у вигляді 1-2 рядів плоских блискучих клітин з нечіткими межами. Утворення блискучого шару завершує процес дозрівання кератиноцитів і перетворення їх у роговий шар. Зовнішній шар епідермісу являє собою велику кількість без’ядерних пластинок, що щільно прилягають одна до одної. Поверхневі клітини постійно відлущуються. Товщина рогового шару неоднорідна. Вона добре розвинута на долонях і підошвах, а навколо очей, на шкірі обличчя, особливо у дітей, ледь видна.   В нормальному стані процес просування від найглибшого до верхнього шару відбувається за  59-65 днів.

 

Окрім синтезу білка, епідерміс виконує пігментоутворюючу, захисну та імунну функції. Пігментосинтезуюча функція пов’язана з меланоцитами, що залягають між клітинами кератиноцитів базального шарую меланоцити складають 10-25% всіх клітин базального шару. Вони мають світлий колір і темні ядра. Синтезують меланосоми, по будові поділяються на активно функціонуючі і «виснажені». Меланін накопичується в базальних кератиноцитах і створюють захисний екран від ультрафіолетових променів. У людей з темною шкірою меланін проникає не тільки в клітини базального, але й шипуватого шару аж до зернистого. Окрім меланоцитів, в епідермісі розміщуються клітини, які забезпечують тактильні відчуття (рецепторні структури). Епідерміс відмежовує себе від дерми базальною мембраною, яка має складну будову. Вона включає клітинні оболонки базальних клітин, а також складне сплетення ретикулярних волокон (схожі на колагенові, але мають меншу товщину), що являються частиною дерми. Базальна мембрана має товщину 40-50нм, нервові контури, що входять в дерму. Фізіологічна функція її в основному бар’єрна. Вона обмежує проникнення і дифузну циркуляцію імунних комплексів. Разом з тим, базальна мембрана бере участь у обмінних процесах між епідермісом і дермою.

 

 

Дерма або власне шкіра включає в себе сосочковий та сітчастий(ретикулярний) шари. Товщина дерми від 0,49 до 4,75мм. Верхній шар шкіри утворений сосочками, що залягають між епітеліальними гребенями шипуватих клітин. Сосочковий шар складається з аморфної безструктурної речовини і ніжної волокнистої з’єднувальної тканини. Між ними розміщуються багаточисельні клітинні елементи, судини, нервові закінчення. Клітинні елементи дерми представлені фібробластами, фіброцитами, гістіоцитами і об’ємними особливими клітинами меланофагами. На поверхні фібробластів знаходяться рецепторні білки. В сосочках дерми розміщуються судини, що живлять епідерміс, дерму і нервові закінчення.

 

Сітчатий шар дерми, більш компактний і грубоволокнистий, складає основну частину дерми.  Шар утворений пучками колагенових і еластинових волокон, між якими розміщені міжклітинні елементи, як і в сосочковому шарі, але в меншій кількості. Простір між волокнами наповнює рідина, яку утримує гіалуронова кислота. Вона має унікальну здатність перетворювати рідину на гель. Такий гелевий «наповнювач» забезпечує пружність шкірі і здоров’я колагеновим волокнам, оскільки гель відіграє роль не тільки наповнювача, але й забезпечує живлення. Міцність шкіри, в основному залежить від структури сітчастого шару.

 

 

Потові залози знаходяться  у великій кількості на шкірі долонь і підошов, лобі. Їх  немає на червоній каймі губ. Потові залози діляться на екринові та апокринні. При функціонуванні екринових залоз секреторні клітини залишаються цілими, при секреції ж апокринних відбувається часткова загибель клітини. Апокринні залози по розміру більші, їх багато в під пахових ділянках, в зоні статевих органів, пахових складках заднього проходу, навколо сосків. Потові залози відносяться до трубчатих залоз, секреторна їх частина знаходиться у дермі і гіподермі у вигляді клубочків. Вивідні протоки, звиваючись в епідермісі відкриваються в роговому шарі потовою порою. Розміщені вони в шкірі нерівномірно. Особливо їх багато в зоні обличчя, долонях, стопах тощо. Потовиділення відіграє велику роль в терморегуляції. Потовиділення відбувається постійно, не залежно від температури. Щоденно при середній температурі людина втрачає біля 800 мл поту (в гарячих країнах більше 4л.).  Не дивлячись на важливість потовиділення, надмірна його активність (гіпергідроз) приносить людині багато ускладнень.

 

Сальні залози в основному пов’язані з волоссям. Біля волосяного фолікула розмішено кілка сальних залоз. Їх протоки відкриваються у верхню третину фолікула – вироподібну чашу. Але зустрічаються і залози, які мають протоки безпосередньо на поверхню шкіри. Сальні залози теж розташовані на шкірі нерівномірно. На долонях і підошвах їх немає, а на спині, обличчі, волосистій частині голови – багато. Найбільш густо вони розміщені на Т-зоні обличчя. Починають вони активно функціонувати в період статевого дозрівання, їх клітини наповнені краплинками жиру. Розпадаючись, клітини перетворюються в жирову масу. При скороченні м’язу, що випрямляє волосину, сальна залоза здавлюється і виділяє жир назовні.  Найбільше жиру виділяється на крилах носа, підборідді, лобі, вухах. Він захищає шкіру від сухості та тріщин. Однак надмірна кількість жиру може сприяти ряд захворювань.

 

 

Основна структура шкіри людини однакова у всіх людей. Відмінність полягає в тому, наскільки інтенсивно сальні залози виробляють жир і на яких ділянках обличчя вони найбільш активні. Розрізняється також спадкова здатність шкіри зберігати чи втрачати вологу.

 

Тип шкіри змінюється впродовж життя, однак при правильному догляді вона може зберегтися в хорошому стані надовго. Для того, щоб визначити тип шкіри потрібно зняти косметику, дозволити шкірі відпочити декілька годин без жодної косметики. За тим потрібно уважно роздивитися її за допомогою звичайного, а краще збільшуючого дзеркала.

 

Нормальна шкіра характеризується нормальним жиро виділенням, така шкіра еластична, має красивий природний блиск, пружна, гладка, не має зморшок і розширених пор, на дотик оксамитово-шовковиста, гарно переносить умивання і несприятливі метеорологічні фактори (вітер, мороз, спеку). Нормальна шкіра містить всі складові і речовини в співмірному, добре збалансованому відношенні: води в ній біля 60%, білків приблизно 30% і жирів приблизно 10%. Водно-жирова мантія не порушена, і хімічна реакція поверхні шкіри – кисла. Однак власники нормальної шкіри вважають, що їм просто не потрібно доглядати за шкірою. Якщо не підтримувати її в хорошому стані, вона може зіпсуватися і вже відновити її до попереднього стану буде неможливо.

 

Будь-який косметичний догляд складається з 4-х основних частин: очищення, зволоження, живлення і захисту.

 

Метою догляду за нормальною шкірою є збереження її в хорошому стані на протязі довгого часу і сповільнення процесу старіння шкіри. Для цього необхідно:

 

• Ретельне, але бережливе очищення;

• Уникнення несприятливих метеорологічних впливів впродовж дня;

• Запобігання процесу старіння (не використовувати губки і мочалки при гігієнічному догляді, корисно обливатися холодною водою, робити масаж, використовувати колагенові і гідруючі креми, дотримуватися режиму в харчуванні, сні, займатися спортом і т. д.)

 

При нормальній шкірі використання косметичних засобів повинне бути зведене до мінімуму. Корисно вмиватися перед сном чи зранку м’якою водою з мильним кремом чи використовувати очищуюче молочко. Для освіжаючого ефекту використовувати тоніки (рослинні чи плодові). Креми повинні сприяти збереженню еластичності шкіри, тобто не допускати її пережирюванню. Для цього використовують напівжирні креми, гідруючі, такі, які містять витяжки рослин і плодові соки, колагенові. Вранці, після зволоження обличчя і нанесення крему грим можна наносити лише через 30 хвилин.

 

Для живлення нормальної шкіри використовують вітамінні маски, а після 40 років – живильні креми, краще всього ті, які містять біостимулятори.

 

Після 20 років шкіра може стати більш сухою, при цьому косметичні процеси зводяться до вітамінних масок, парових компресів з рослинними екстрактами, гігієнічного масажу з використанням вітамінів А і Е.

 

Необхідно також уникати різких і частих гримас, щоб уникнути мімічних зморшок.

 

Жирна шкіра буває частіше в період статевого дозрівання, а також у людей, схильних до повноти.

 

Причиною жирної шкіри може бути надмірне споживання в їжу жирів, вуглеводів, алкоголю, прянощів. Жирна шкіра зустрічається у людей з гормональним дисбалансом чи неправильним доглядом (часте використання жирних кремів)

 

Жирна шкіра на вигляд товста, щільна, з великими порами і жирним блиском, часто з камедонами, папулами і пустулами. Нагадує лимонну шкірку.

 

Жирність шкіри косметологи розглядають як захворювання і називають себореєю.

 

Жирна шкіра, на відміну від нормальної гарно переносить умивання водою і несприятливі метеоумови.

 

У деяких людей шкіра комбінованого типу: на Т – зоні жирна, а на інших ділянках або нормальна, або суха.

 

Жирна шкіра вимагає ретельного вечірнього і ранкового очищення.

 

• Для вмивання рекомендується використовувати теплу чи гарячу воду не частіше 1-2 рази в тиждень (більш часте вмивання гарячою водою викличе завчасне старіння шкіри і подальше розширення пор). краще скористатися прохолодною водою з мильним кремом.

• Для ретельнішого очищення краще взяти щіточку із натурального ворсу. Ця процедура має назву бросаж (виконують її 2 рази в тиждень). Після чого лице вмивають холодною водою і протирають льодом.

• Очищення можна виконати розпареними вівсяними пластівцями чи кефіром.

 

Якщо шкіра дуже жирна, то після її очищення необхідно протерти поро звужуючим засобом чи ополоснути підкисленою водою. При наявності камедонів – нанести препарати з антибактеріальною дією.

 

Кожні 5-7 днів рекомендується робити проростягуючі маски, можна на білковій чи дріжджовій основі на 15 хвилин, потім змити (наприклад, збитий білок з кількома краплями соку лимона з подальшим ополіскуванням  холодною водою). Для глибокого чищення проводять процедуру розпарювання (підготовка шкіри) з подальшим чищенням.

 

Для цього типу шкіри використовують гідратуючі креми, які містять біологічно активні чи дезінфікуючі і тонізуючі речовини. При цьому жирній шкірі абсолютно протипоказані жирні креми. Профілактично один раз  в день можна використовувати крем на основі желе.

 

Для жирної шкіри повинні бути обмежені:

 

• Використання тона, пудри (призводить до розширення пор);

• Довге перебування на сонці (сприяє виникненню запалених вугрів).

 

Окрім цього, обов’язкове дотримання дієти, яка виключає споживання тваринних жирів, бараняче і свиняче сало, алкоголь, каву, шоколад, прянощі (хоча б на час лікування) і обмежена вживання вуглеводів, цукру, гострого, соленого.

 

Масаж проводиться курсами по 15-20 сеансів 2-3 рази в рік. На запалені місця (гнійничкову поверхню) накладують аплікації із екстракту календули, каланхое в розведенні 1:1 на 10 хвилин.

 

Призначають курс препаратів заліза, вітамінів групи В, пивних дріжджів, препаратів сірки.

 

Сухий тип шкіри. Така шкіра в молодості буває красивою, білою і тонкою. Але без належного догляду вона зморщується, покривається лусочками, при подразненні червоніє, а з віком покривається зморшками.

 

Сухий тип шкіри характерний для людей похилого віку чи людей, які страждають порушеннями нервової системи. Зустрічається при зменшенні функції статевих залоз, при недостатній роботі серця. Але сухість також може бути викликана і зовнішніми факторами, наприклад застосуванням лужного мила, протирання спиртом, одеколоном, дією сухого і гарячого повітря.

 

Зовні вона тонка і матова, легко складається в зморшки, часто лущиться, погано переносить вмивання водою і негоду. В ній порушений водно-жировий обмін, функції сальних і потових залоз понижені. Водно-жирова мантія також порушена: хімічна реакція поверхні шкіри частіше лише злегка кисла.

 

При сухій шкірі ввечері вмивати обличчя не варто. Зранку вмиватися холодною водою без мила. Вечором використовувати косметичне очищаюче молочко, тонік і крем. Холошу дію роблять вологі компреси і інші орошуючі процедури, після очищення шкіри.

 

Креми використовувати гідратуючі і живлячі на ніч. З віком (після 40 років), коли шкіра стає менш еластичною і зів’ялою, рекомендується використовувати живильні креми, які містять гормони, витяжки із плаценти, колаген.

 

Декілька раз в тиждень наносити маски, які мають стягуючу і живильну дію. Після маски використовують рідкий крем. При цьому необхідне повноцінне харчування, багате вітаміном А.

 

В косметичному салоні для таких пацієнтів використовують, після очищення шкіри, жирний крем, який містить вітамін А, за тим шкіру опромінюють лампою солюкс ( з синім світлом) 5-10

 

 хвилин. Для механічного очищення можна використовувати хімічний чи механічний пілінг, а при розширених  кровоносних судинах – гальванізацію.

 

Масаж може бути широко рекомендований, за призначенням індивідуально. Зазвичай 5-10 сеансів, якщо шкіра дрябла, старіюча – 20-25. Якщо шкіра легко тріскається масаж можуть виконувати тільки досвідчені медсестри за допомогою ніжних, погладжуючи рухів чи глибоко здавлюючи. В кінці процедури наложують живильну маску, а після неї тонким шаром крем.

 

Комбінована шкіра, як правило представлена 2-а типами (змішано-жирна – Т-зона жирна і схильна до утворення камедонів і вугрового сипу та змішано-суха – на більшій частині нормальна шкіра і тільки в деяких місцях суха).

 

Така шкіра чутлива до метеорологічних дій і легко подразнюється. Якщо шкіра подразнена використовують маску із вівсянки, яка діє пом’якшуюче, протизапальна і заспокійлива. В косметичних кабінетах не виконують процедур, які можуть подразнювати шкіру. В принципі виконуються процедури наближені до тих, які на ділянках з сухою шкірою – для сухої шкіри, на ділянках з жирною шкірою – для жирної шкіри…

 

Для догляду навколо очей використовується інший підхід, тому що в області очей шар епідермісу досить тонкий. І ця частина обличчя схильна до утворення мімічних зморшок. Окрім цього вона досить чутлива і потребує особливої обережності біля очей.

 

• Для очищення навколо очей використовувати молочко тільки схвалене офтальмологами;

• Змінювати косметичний засіб 1 раз в 4 місяці, щоб уникнути коньюктивітів і алергічних реакцій;

• Використовувати окремий комплекс по догляду за шкірою навколо очей (молочко, тонік, крем для повік);

• Щоб зберегти молоді очі необхідно давати роботу м’язам навколо очей:

   

 

1. Закрити очі і рухати ними по колу спочатку вправо, потім вліво. (вправу повторити 3 рази)

2. Вверх і вниз. Закрити очі і «подивитися» вверх 6 раз і вниз 6 раз.

3. Миготіння. Дивитися 30 с перед собою. Швидко миготіти. Повторити 3 рази.

4. «Стрільба» очима. Подивіться вліво, вниз, вправо 6 раз.

5. Для тренування м’язів кришталика потрібно дивитися на нерухому точку 1 хвилину вдалині і на таку саму точку поблизу себе.

 

 

 

Догляд за шкірою в різні періоди життя.

 

Догляд після 25

 

• Окрім очищення потрібні зволожуючі процедури. Це можуть бути маски, компреси, використання зволожуючого крему.

• Слідкувати за мімікою, щоб не виникали мімічні зморшки.

• Використовувати креми з УФ-фільтрами.

• Збалансовано і правильно харчуватися.

• Практикувати гімнастику для обличчя, шиї і для тіла.

•  Масаж за призначенням.

• Не використовувати креми з гормонами і біостимуляторами.

• Самомасаж.

 

Догляд після 35

 

• Очищення, зволоження, живлення і захист – схема на кожен день.

• Дотримуватися режиму дня, харчування, фізичних навантажень.

• Гімнастика являється в цьому періоді основою підтримання молодості шкіри.

• Масаж - 2 курси в рік.

• Приділяти особливу увагу шиї і рукам.

• При показаннях можна використовувати креми з ліпосомами та біостимуляторами, але не постійно, а курсами.

• Самомасаж.

 

Догляд після 45

 

Разом з усім організмом старіє шкіра. Погіршується живлення  шкіри, шар жирової клітковини стає тонким, еластичність шкіри зменшується, вона стає дряблою, функції потових і сальних залоз зменшуються. Після 45 сальні залози виділяють в три рази менше жиру, ніж в молодості. Всі шари шкіри стають більш тонкими.

 

• Очищення, подвійне зволоження (вранці і ввечері), живлення і захист від втрати вологи.

• Режим дня, сну і харчування

• Гімнастика.

• Масаж – 2-3 курси в рік, бажано з підтримуючою терапією (після закінчення основного курсу виконується  масаж 1 раз в 7 днів).

• Маски живильні і біостимулюючі.

• Курс апаратної косметології.

• Особлива увага захисту шкіри.

• Використовувати креми з біоактивними компонентами 10 днів 1 раз в місяць.

• Для сповільнення старіння застосовувати адаптогени (женьшень, елеутерокок,китайський лимонник, золотий корінь і ін..)

• Самомасаж.

 

От і маємо, що краса до 25 – це подарунок, після 25 – це робота, а після 35 – це тяжка робота.

 

Губи (у людини) — шкірно-м’язові рухливі складки, які огороджують ротову порожнину, утворені шкірою та слизовою оболонкою, між якими розташовані круговий м'яз рота і дрібні мімічні м'язи. В будові губ розрізняють три частини: шкірну, проміжну і слизову. Шкіряна частина має склад, як у шкіри: покрита багатошаровим плоским епітелієм, містить сальні, потові залози, а також волосся.

 

Проміжна частина – часина рожевого кольору, теж має шкіряний покрив, але роговий шар зберігається тільки в зовнішній зоні, де він стає тонким і прозорим. Місце переходу шкіри в слизову оболонку — червона кайма (рясніє кровоносними судинами), що обумовлює червоний колір краю губи і містить велику кількість нервових закінчень, завдяки чому червоний край губ дуже чутливий.

 

Слизова частина займає задню поверхню губ, покрита багатошаровим плоским епітелієм, але неороговівшим. Тут відкриваються потоки слинних губних залоз.

 

Товщину губ утворює переважно круговий м’яз, рихла з’єднувальна тканина, шкіра і слизова оболонка. При переході губ в десну утворюються дві середні вертикальні складки,  які називають вуздечками верхньої і нижньої губи. Від щік верхня губа відділена носо-губною складкою. Нижня  від підборіддя – горизонтальною лінією – підборідно-губною бороздою.

 

Кровопостачання губ відбувається через лицеву артерію: верхня і нижня губні артерії, підборідна артерія.

 

Чутлива іннервація забезпечується розгалуженнями тройничного нерву. Завдяки цьому чутливість губ в сто разів більша, ніж в кінчиках пальців.

 

 

 

Шкіра тісно пов’язана з органами та системами всього організму. Вона приймає участь в обміні речовин: виводить продукти тканинного обміну, приймає участь у водно-сольовому та білковому обміні. Доведене велике її значення в роботі імунної системи.

 

В шкірі відбуваються хімічні реакції, які починаються і/чи закінчуються в інших органах і системах. Тут синтезуються певні речовини, наприклад меланін, вітамін D, кератин, секрети сальних залоз, деякі ензими.

 

Однією з основних функцій шкіри являється її захист організму від шкідливого впливу навколишнього середовища. Шкіра захищає організм від механічних впливів, регулює температуру тіла, захищає від різних видів променевої енергії (радіаційних впливів, інфрачервоного випромінювання, ультрафіолету тощо). Пігмент шкіри захищає від шкідливої дії сонячного проміння. Щільність епідермісу, пружність шкіри і гіподерми запобігає механічним пошкодженням і знижує їх дію. Шкіра виробляє піт і шкірне сало, які також мають захисний вплив від різного роду подразнень.

 

Терморегуляція. В шкіру закладені нервові закінчення і нервові апарати, що сприймають температуру. Холод сприймається швидше, ніж тепло. Однак і холод і тепло відчуваються неоднаково на різних ділянках тіла людини. Найменш чутлива шкіра до холоду на обличчі, а найбільш – на кінцівках. Про чутливість шкіри до температур свідчить той факт, що шкіра відчуває різницю в 0,5⁰С.

 

Шкіра має бактерицидні властивості, що захищає організм від проникнення мікробів при не пошкодженій шкірі. Вона також здатна виробляти захисні речовини проти різних інфекційних захворювань.

 

Особлива роль дихальної функції шкіри.  Шкіра виділяє вуглекислий газ і поглинає кисень, в результаті чого відбувається газообмін, що складає близько 2% всього газообміну організму. Шкірне дихання і окислювально-відновлювальні процеси тісно пов’язані між собою і залежать від функції потових залоз.

 

При використанні косметичних засобів потрібно враховувати дихальну функцію шкіри, особливо при підвищеній температурі навколишнього середовища чи при посиленому фізичному навантаженні (танці, спорт).

 

Шкіра являється органом терморегуляції: 80% тепловіддачі відбувається через шкіру шляхом теплопроведення  і випаровування поту. Вона регулює обмін тепла між організмом і навколишнім середовищем. Теплорегуляція залежить від нервової системи. Подразнення нервів викликає розширення чи звуження судин; при звуженні тепло затримується в організмі, при розширенні відбувається велика віддача тепла. В тепловіддачі значну роль відіграють потові залози. Випаровування з поверхні шкіри охолоджує її.

 

Терморегуляція відбувається різними способами. Кров охолоджується на поверхні шкіри в капілярах і циркулює по всьому організму, понижуючи його температуру. Цей механізм діє, коли нам гаряче. І навпаки, коли нам холодно, капіляри звужуються, викликаючи зворотній ефект. Цим пояснюється чому ми червоніємо, коли нам гаряче і блідніємо – коли холодно.

 

Важливо знати про абсорбційну функції шкіри. Вода і розчинені в ній солі не вбираються в шкіру, оскільки блискучий і роговий  шар епідермісу мають ліпіди, які запобігають проникненню їх в шкіру. Однак розчинні речовини можуть вбиратися через сальноволосяні фолікули і вивідні протоки залоз, а різні жиророзчинні речовини через епідерміс. Потрібно знати, що біологічно активні речовини, що входять в креми вбираються шкірою і взаємодіють не тільки місцево, але і з організмом вцілому.

 

Шкіра приймає активну участь в загальному обміні речовин організму.

 

 

 

 

 

 

Гноячкові захворювання шкіри (піодермії) розвиваються в результаті проникнення в шкіру стафілококів чи стрептококів. Моментами, сприятливими для розвитку піодермій, є мікротравми, цукровий діабет, авітаміноз, зниження місцевого і загального імунітету, а також недотримання правил особистої гігієни. Залежно від збудника, клінічний перебіг піодермії має деякі особливості:

 

— будь-які прояви стафілодермій на шкірі, як правило, пов'язані з волосяними фолікулами чи вивідними протоками сальних і потових залоз;

 

— розвиток стрептодермії не пов'язаний з волосяними фолікулами.

 

Піодермія може бути первинною, тобто розвиватися на  до того не зміненій шкірі, і вторинною, тобто розвиватися як ускладнення якогось іншого шкірного захворювання, яке, як правило, супроводжується свербежем.

 

Стафілодермії
Остіофолікуліт — початковий елемент усіх форм стафілодермії з ураженням фолікулів. В усті фолікула з'являється пронизана волосом пустула напівкулястої форми, розміром до шпилькової головки, покриття щільне, вміст — густий вершкоподібний гній, навколо пустули — вузький обідок почервоніння. Вміст пустули може зсихатися, утворюючи жовтувато-буру кірку. Якщо пустула прорвалася, оголюється поверхнева ерозія. Остіофолікуліт уражує не більш 1/3 волосяного фолікула. Висипання можуть бути поодинокими і множинними. Схильності до периферичного росту і злиття елементів не спостерігається. Найчастіше висипання локалізуюються на шкірі обличчя, особливо в ділянці бороди і вусів у чоловіків. Процес закінчується за 2-3 дні, не залишаючи рубців.
Фолікуліт — гостре гнійне запалення фолікула волоса. Тканини навколо фолікул не уражені. Біля волоса з'являється болючість, набряк, у центрі почервоніння розвивається конусоподібний, пронизаний волосом гноячок, крізь верхівку якого просвічує гній. Гноячок може самостійно підсохнути в кірочку і безслідно зникнути за 3-5 днів або прорвати, оголюючи воронкоподібну ерозію, іноді утворюється рубчик. Фолікуліти можуть виникати на будь-якій ділянці шкірного покриву, де є волосся.

 

Фурункул — гостре гнійне некротичне ураження фолікула, сальної залози і навколишніх м'яких тканин. Спочатку клієнт відчуває біль, шкіра на тому місці червоніє, набрякає, надалі в центрі набряку з'являється пустула, посилюється почервоніння, а в центрі формується некротичний стержень, який поступово відокремлюється. На місці стержня формується глибока виразка. В міру відділення стержня зменшується болючість, почервоніння, набряк, розсмоктується ущільнення, а на місці виразки формується рубець. При фурункулах може розвиватися лімфаденіт (збільшення регіонарного лімфатичного вузла), лімфангоїт (запалення лімфатичних судин). Може підвищуватися температура, виникати головний біль, розвивається загальне нездужання. Особливо небезпечні фурункули в ділянці обличчя (верхня губа, носогубні складки), бо внаслідок особливостей кровопостачання цієї ділянки може розвинутись сепсис чи тромбоз глибоких вен мозку.
Карбункул — скупчення декількох фурункулів, об'єднаних загальним інфільтратом. Через 4-5 днів від початку розвитку карбункул перетворюється на щільний гострозапальний вузол діаметром до 10 см, нечітко обмежений від навколишньої здорової тканини. Поверхня вузла — напівкуляста, багряного кольору, різко болюча при пальпації. У центрі вузла формується кілька стержнів, при відторгненні яких утворюється велика виразка. На місці виразки залишається грубий рубець. Загальний стан хворого різко погіршується.

 

Гідраденіт — гнійне запалення апокринових потових залоз, які розміщуються тільки в пахвових, пахових і аногенітальних ділянках. Діти і старі люди на гідраденіт не хворіють, тому що ці залози в них не функціонують. Спочатку в клієнта з'являється відчуття незручності у ділянці враження: невиражена сверблячка, поколювання. У цей період у товщі шкіри можна намацати злегка болісний вузол завбільшки з горошину. Надалі вузол збільшується, болючість наростає, поверхня шкіри над вузлом стає синюшно-багровою, на поверхні утворюються випинання у вигляді сосочків («суче вим'я»). При прориві вузлів утворюються один чи декілька свищових ходів. Після загоювання на місці ураження за-лишаються втягнені рубці. Хворих на фурункульоз, карбункульоз і гідраденіт лікують в умовах хірургічного кабінету чи хірургічного стаціонару.

 

Стрептодермії.Імпетиго частіше виникає на відкритих ділянках тіла, особливо на обличчі. Хворіють діти і молоді жінки з ніжною шкірою. Хвороба відрізняється високою контагіозністю, особливо в умовах дитячого колективу. Проявляється висипаннями поверхневих пухирців на тлі почервонілої шкіри. Пухирці до кількох міліметрів у діаметрі з тонким в'ялим покриттям і рідким вмістом солом'яно-жовтого кольору (фліктена). Зсихаючись, вміст фліктени утворює крихку кірку. Фліктени мають тенденцію периферичного зростання, можуть зливатися й утворювати вогнища вигадливих обрисів. Після видужування на місці ураження шкіри залишається нестійка гіперпігментація.

 

Вірусні захворювання шкіри.

 

Збудником вірусних захворювань шкіри є віруси різних типів. Найпоширеніші вірусні хвороби: прос­тий та оперізуючий герпес, бородавки та контагіозний молюск.

 

Герпес простий (лишай простий пухирцевий). Захворювання відоме з дав­ніх часів. Назва «герпес» має грецьке походження й означає «повзти», «під­крадатися». Це хронічне рецидивуюче захворювання, що проявляється виси­паннями пухирців на шкірі і слизових оболонках. Причому найчас­тіше уражуються ділянки шкіри навко­ло природних отворів: крила носа, кутиків рота, червоної кайми губ. На фоні печіння, свербежу, почервоніння шкіри з'являються дуже дрібні пухирці з тонким покриттям і прозорим вміс­том. Пухирці швидко прориваються,

 

утворюючи ерозію. Ерозія має яскраво-червоний колір, оксами­тову поверхню, секрет швидко зсихається в пухку кірочку. У се­редньому захворювання триває 10-11 днів. Перебіг хвороби загострюється при зниженні резистентності організму, як правило, навесні або пізно восени.

 

Для косметика дуже важливо знати, чи були в клієнта герпетичні висипання і як часто, тому що сучасні агресивні косметичні процедури (пірсинг, татуаж, хімічні та лазерні пілінги, механічна дермабразія, а також тотальна воскова депіляція в ділянці бікіні) можуть спровокувати загострення герпесу і, як наслідок, викли­кати утворення стійких гіперпігментацій і рубчиків на місцях висипів на шкірі.

 

Оперізуючий герпес — вірусне захворювання, для якого харак­терне ураження не тільки шкіри, а й нервової системи. Спочатку у хворого може підви­щуватися температура, розвива­ються ознаки загального незду­жання, слабість і ознаки однобіч­ної невралгії (біль, утруднення і незручність руху) у визначеній зо­ні іннервації. Потім на поверхні шкіри з'являються ділянки набряклості, почервоніння, де розви­ваються висипання пухирців із прозорим вмістом. Наявність у клієнта ознак простого чи оперізуючого герпесу є протипоказанням для будь-якого косметичного догляду і вимагає спеціального лікування.  Бородавки. Збудником бородавок є віруси папіломи людини, яких налічується понад 60 типів. Косметик повинен знати п'ять основних типів бородавок: звичайні, плоскі, підошовні, гострі кон­диломи і ниткоподібні. Звичайні бородавки — це об­межені, безболісні зроговілі вузлики розмі­ром від шпилькової головки до великих конгломератів. Переважно виникають на тильному боці кистей, уражують людей у будь-якому віці. Часто навколо первинної (материнської) бородавки розвиваються дрібні дочірні. Лікування звичайних бородавок не є складним (аплікація рідким азотом, елек­трокоагуляція в лікарському кабінеті), за винятком тих випадків, коли вони розташо­вуються на навколонігтьовому валику. Бородавки плоскі (юнацькі) частіше утворюються на грудях, шиї, облич­чі, особливо в кутиках рота. Це множинні опуклі вузлики з гладенькою плоскою поверхнею, що ледь піднімаються над по­верхнею шкіри; можуть групуватися. Колір тілесний чи жовтуватий.  Бородавки підошовні — плос­кі, тверді, чітко обмежені округлі утворення, можуть бути дуже болісними. Підошовні бородавки мають конічну форму, де широка основа розміщується на поверхні шкіри, а вер­хівка конуса спрямована усередину. Це пов'язано зі швидким ростом бородавки в ре­зультаті постійного тиску при ходьбі. Вона важко піддається лікуванню (електрокоагуля­ція, хірургічний лазер).

 

Кондиломи гострі (бородавки вологі, бо­родавки венеричні) — частіше виникають у ді­лянці зовнішніх статевих органів, інколи — у кутиках рота, носогубній складці, на язиці. Можуть бути поодинокими і множинними; зливаючись, вони утворюють вогнища уражен­ня, що нагадують цвітну капусту. Лікування проводить тільки лікар-дерматолог. Бородавки ниткоподібні мають вигляд подовжених ніжних гострих, частково ороговілих відростків, що зазвичай з'являються на повіках, шиї, у пахвовій ділянці. Найкращий метод видален­ня — електрокоагуляція.

 

Контагіозний молюск. Захворювання вперше описано в 1817 р. Збудник — вірус групи віспи, що містить ДНК. Джерело зараження — хвора людина; зараження відбувається при безпосе­редньому контакті з хворим або через інфіковані предмети побу­ту. Хворіють люди будь-якого віку, але частіше — діти; у дитя­чих колективах можуть бути епідемічні спалахи контагіозного молюска.

 

Клінічна ознака хвороби — округлі напівсферичні блискучі напівпрозорі (перла­мутрові) вузлики з пупкоподібним вдавлен­ням у центрі. Поступово збільшуючись у розмірі, вони досягають величини горошини. При натисненні з боків із цен­тральної частини вузликів виділяється крих­ка маса білуватого кольору.  Кількість висипань швидко збільшується, вони можуть зливатися. Суб'єктивні відчут­тя, як правило, відсутні.  Найефективніший і простий спосіб лі­кування — видалення кожного вузлика спе­ціальною гострою ложечкою — кюреткою. Місце, де знаходився молюск, кілька днів потрібно змазувати дезінфікуючим розчином (мірамістином).

 

Грибкові захворювання (мікози) – ураження шкіри, що супроводжуються інфікуванням як шкірних покривів і слизових оболонок, так нігтів і волосся. Збудники – хвороботворні грибки. Якщо захисна функція організму знижена, то ймовірність захворіти грибковим захворюванням різко збільшується. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворою людиною і через предмети ужитку. Більше ймовірності інфікування в громадських місцях: бані, сауни, тренажерні зали, манікюрні кабінети. Також в зоні ризику знаходяться люди з підвищеною пітливістю, спортсмени, любителі відкритих пляжів, хто з обов'язку служби змушені більшу частину часу носити важке взуття (військові, шахтарі, робітники промислових підприємств). При захворюванні оніхомікозом уражену ділянку нігтя, як правило, потовщується, змінює колір, піддається кришінню з подальшим руйнуванням.

 

Кератомікози – група грибкових захворювань, вражає роговий шар шкіри (еритразма, актіномікоз, висівкоподібний лишай). Одне з найпоширеніших - висівкоподібний (різнокольоровий) лишай. Характеризується появою рожево-коричневих плям, що супроводжуються висівкоподібним лущенням. Найчастіше можна зустріти в області шиї, спини, грудей. У зв'язку з поверховим ураженням зазвичай не супроводжується запаленням і свербінням.

 

Дерматофіти – група, що характеризується ураженням епідермального шару та волосся, має хронічний перебіг. Переважна більшість хворих (близько 80%) страждають від епідермофітії. Найчастіше її викликає Epidermophyton floccosum і Trichophyton mentagrophytes. При цьому грибковому захворюванні вражається шкіра стоп і пахових складок, а також нігтьові пластини.

 

Трихофітія – захворювання, збудником якого є антропофільний грибок. Джерелом інфікування є люди, тварини, а також різні предмети, на які потрапили спори грибка. У цю групу входять захворювання: фавус, мікроспорія. Ці грибкові захворювання викликають насамперед ураження волосся.

 

Кандидози – кандидоз шкіри вражає поверхню слизових оболонок. Збудник – дріжджовий грибок кандида, швидко розмножується, особливо при зниженому імунітеті людини. Найчастіше спостерігається у дітей, людей похилого віку.

 

Атрофія шкіри – незворотні зміни в анатомічній структурі шкіри, що характеризуються зменшенням її об'єму, а також якісними змінами її тканин, особливо еластичних волокон.
Вікова (стареча) атрофія шкіри розвивається в результаті вікової інволюції організму. При цьому спостерігається (переважно на відкритих ділянках) витончення і втрата еластичності шкіри, поява пігментації. Вона стає сухою, легко збирається в складки, які довго не розправляються, утворюються зморшки, шкіра набуває червонуватого або перламутрово-білого кольору, крізь неї просвічує венозна сітка. Патологічна атрофія шкіри виникає в результаті порушення метаболізму в шкірі і зниження активності ферментів. Вона може бути первинною і вторинною, вродженою та набутою, дифузійною або обмеженою. Первинна атрофія шкіри найчастіше відзначається у жінок. Її розвитку можуть сприяти ендокринні порушення в організмі (наприклад, при вагітності, ожирінні, полікістозі яєчників) і захворювання центральної нервової системи. Атрофічний процес може бути дифузним (по всьому тілу), дисемінованим (вражає конкретні зони, наприклад виключно руки чи лише спину) і обмеженим. При дифузному процесі уражаються великі ділянки шкіри, наприклад, шкіра верхніх і нижніх кінцівок, як наприклад, при атрофічному хронічному дерматиті. У разі дисемінованого процесу атрофічні ділянки шкіри розміром до декількох сантиметрів розташовані розрізнено на незміненій шкірі конкретної зони тіла. При цьому вони можуть западати або виступати над навколишньо здоровою шкірою. Для обмеженої атрофії характерне ураження невеликих ділянок шкіри, наприклад, половини обличчя (геміатрофія Ромберга).

 

Вторинна атрофія розвивається зазвичай на місці попереднього ураження шкіри при різних захворюваннях (лепрі, туберкульозі, сифілісі, червоний вовчак та ін.)